Сьогодні наша громада прощається з солдатом Валерієм Вікторовичем ЛИТВИНЕНКОМ — людиною світлої душі, сином, другом і воїном. 

Валерій Литвиненко народився 25 червня 1995 року в селі Долинка Пологівського району Запорізької області. Закінчив Запорізький національний технічний університет (нині — Національний університет «Запорізька політехніка»).

У 2016–2017 роках проходив строкову військову службу в лавах Національної гвардії України. 

У мирному житті Валерій був щирою, доброю, відповідальною та працьовитою людиною з активною життєвою позицією. Захоплювався спортом, любив футбол, а особливе місце в його серці займала рибалка — заняття, що дарувало йому спокій, радість і внутрішню рівновагу.

Найбільшим стимулом і головною мотивацією для нього завжди залишалася родина. З особливою турботою та повагою він піклувався про батьків, був надійною опорою й підтримкою для своїх близьких. Звичайне життя, яке могло б тривати ще так довго… 

Навесні 2024 року Валерій став на захист рідної землі. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, мужнім і гідним Захисником України.  Служив розвідником-навідником 3 розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини Збройних Сил України. 

1 січня 2026 року Валерій Литвиненко загинув під час виконання бойового завдання, обороняючи місто Гуляйполе Запорізької області. 

Захисникові навіки залишиться 30 років. Його шлях — це шлях гідності, відповідальності й любові до України. Ми завжди пам’ятатимемо Валерія Литвиненка як світлу, щиру людину, яка віддала найдорожче — власне життя — заради миру на нашій землі. Саме такі люди наближають Перемогу. 

Від імені всієї громади висловлюю щирі співчуття батькам, сестрі, усім рідним і близьким, друзям і тим, хто знав і любив Валерія. 

Світла пам’ять Герою. Вічна шана і вдячність за подвиг та відданість Україні.

Поховали Валерія Литвиненка на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).